Владислав власник половини соляків у хорі. Але я розумію, чому. Це певна універсальність, професійність, досвід, врешті-решт — харизма, якій нам всім лише вчитися. Пригадую момент з виступу у Дніпрі, коли дівчатка в першому ряду якби могли, здається, закидали б його квітами (чи чим там закидують на рок-концертах?), так свистіли, аплодували і кричали після його соло. Але от мене найбільше вразив Шуберт у виконанні Владислава. Не знаю, чому саме ця пісня, а не десяток інших мажорних і рухливих соляків. А тепер ще «Space oddity». І хотілось би колись наживо почути «Videotape», це так чуттєво. Він вміє відчувати кожну композицію, переживати її всередині і видавати назовні те, що відчуває. Дуже щирий у цьому. Можна годинами слухати. Але тут я занадто субєктивна.